Всім привіт!
У мене сьогодні знову філософський настрій і робота така ж)
Ось ми закохуємося і в душі розпускають квіти, співає і горить...закохана людина світиться від щастя! І ми любимо і думаємо що наше, таке сильне, всепоглинаюче кохання буде вічним... а ще ми чомусь думаємо, що його вистачить на двох... і не помічаємо що прийшов кінець відносинам. У кожного це відбувається по своєму: для когось це весна якої не було... бо ти просто не помічаєш, що взагалі навкруги. Для когось це дипресія, смуток, горе....
Що ж залишається після кохання...в душі повне згарище і пустка, де навіть попелу немає... лише питання на які немає відповідей.